Пояснення Луценка: чому наземні роботи не рятують поранених із «кіл-зони»
19 серпня 2026 року військовий та громадський діяч Ігор Луценко у власній колонці, оприлюдненій у ТСН, пояснив, чому сучасні наземні роботизовані комплекси зазвичай не здатні евакуювати поранених із «кіл-зони» на фронті. За словами Луценка, сучасний наземний роботизований комплекс є «засобом для евакуації тіл загиблих, не більше», і ситуація, коли «у нас немає чим евакуювати поранених», є «повним функціональним провалом».
Що сталося в описаному інциденті
Луценко стверджує, що під час одного з епізодів спроба евакуювати поранених наземним роботизованим комплексом закінчилася ураженням платформи ворожим дроном по дорозі. Двоє бійців підрозділу ударних безпілотників «Code 9.2» дістали важких поранень під час повернення з виконаного завдання внаслідок атаки російських дронів «Молнія». Командир роти 475-го окремого штурмового батальйону Владислав Польський вивіз обох важкопоранених на цивільному пікапі без бронежилета.
Які обмеження техніки називає автор
Луценко стверджує, що наземні роботизовані комплекси зазвичай мають швидкість 7–10 км/год і не мають належного протимінного та протидронового захисту, через що евакуація може тривати багато годин, а платформи уражаються FPV-дронами чи підриваються на дистанційно встановлених мінах. Як альтернативи він називає важкоброньовані автомобілі класу MRAP, важкі коптери для повітряної евакуації та дистанційно керовані роботизовані системи ураження й розвідки.
